Способы пересування по острову.

Коли нам набридло Негомбо ми вирішили поїхати в Хіккадуву бюджетним шляхом.

Таксі, Тук-Тук.

Основний та найбільш поширений спосіб пересування по острову це, звісно, таксі. Машинка з багажником, куди покладуть Ваші валізи, кондиціонер та веселий водій котрий по дорозі розкаже декілька історій це звісно добре але стоїть питання ціни. Подорож з Негомбо до Хіккадуви ( приблизно 150 км ) обійдеться Вам в 100 баксів. Так як ми туристи бюджетні, цей варіант одразу пролетів. 

 Здійснити переїзд, скориставшись Тук-туком, пахне самогубством. В цю мопедо-машину навряд поміститься одна валіза, що вже говорити про рюкзаки та пасажирів:).

 Розганяється гібрид максимум до 45 км на годину, вікон та дверей нема, ризик ДТП, з їхнім хаотичним рухом на автострадах, занадто високий, тому залишимо Тук-Тук для пересування в спокійних зонах. 

Так як популярні варіанти пересування нам не підійшли ми вирішили скористатись місцевим транспортом. 

Автобус, електричка. 

Банально задавши пошук в гуглі, знайшов тонну рекомендацій з приводу автобусів та електричок. Але одразу на форумах начитався, що автобуси не комфортабельні та переповнені.

 Залишився варіант електричка. На офіційному сайті залізниці Шрі-Ланки  http://www.railway.gov.lk є уся потрібна інфа. 

Так як головний вокзал знаходиться в Коломбо, приблизно 30 км від Негомбо, довелось скористатись таксі. Це нам обійшлось в 3000 рупій. На вокзал, котрий більше нагадує базар, ми прибули за 15 хвилин до відправлення потяга. В готелі нам сказали, що квитки заздалегідь купувати не потрібно, все на місці. Але коли я побачив хаос і довжелезні черги в касу, зрозумів що, це було помилкою. Два білих, розгублених туриста з валізами привертали увагу усіх без виключення. На наше щастя, попався мужчина котрий запросив нас пройти в Інформаціне бюро для туристів ( tourist information ), його видно з фасаду вокзалу (про всяк випадок попросіть місцевих щоб вас скерували) . Там він спокійно і доступно пояснив куди нам підійти і що та за скільки купити. Виявилось, що довжелезні черги до кас це лише для тих хто хоче їхати третім класом. Кожна електричка має три класи. З інформаційного бюро нас відправили до пустої четвертої каси, я пояснив хлопчику, котрий кепсько знає англійську, що мені потрібно два квитки в Хіккадуву в другий клас ( перший розкуповують заздалегідь) . Хлопчина з якогось дивного металевого апарату дістав два квитки котрі нагадували пластинки для фумігатора і на цих картонних мацьопах, закарлючками щось написано. Ціна за квиток 180 рупій (18 грн.).  Я думаю всі щойно порівняли ціну таксі та електрички і зробили квадратні очі ;).

Платформа виявилась переповнена людьми і всі на нас дивились. За якихось 2-3 хвилини прибула електричка. Трішки пошарпана, без вказівників вагонів чи принаймі класу. Всі заметушились, ми, звісно, теж почали бігати по платформі в пошуках нашого класу. На допомогу, знову прийшов черговий добродій, котрий показав куди нам іти. 

перше враження від вагона було змішаним. Судіть самі. 

По обидві сторони вагону висять вентилятори, два ряди зручних крісел, вікна відкриті навстіж усю поїздку і багато людей. І не зважаючи на те, що люди стоять щільно один до одного, тут всерівно є продавці води, газет та місцевих смаколиків. Вони, переважно маленького росту та худенькі, пристосовані до цих умов. Враховуючи, що ми з габаритними  валізами, нам довелось провести дві години сидячи у відкритому тамбурі. Не дуже комфортно але терпимо. Прибуття на станцію чи вокзал ніяким чином не оголошується, ми орієнтувались по GPS в телефоні. Особливістю поїздки було те, що двері теж були відкриті, можна було милуватися океаном, чиї хвилі частенько попадали на рельси. Правилами безпеки тут нехтують але місцеві говорять, що ніхто ще не випав з вагону;).

                                   

Поїздка була швидкою та дуже цікавою. Для себе я відмітив те, що не зважаючи на пошарпаний зовнішній вигляд електрички, в середині все чисто, охайно і люди шанують те, що їх оточує. 

Далі буде...

Контакти: Instagram , Facebook , VK , E-Mail - Imjustin@mail.ru